1 червня 2015 р.

             "Дітям світу- сонце й мир"

(ранок)

 Дитинство для нас – свято казки,

Бабусині ніжні пісні,

Матусина ніжність і ласка,

І татові очі ясні.

Наука у рідній школі,

Із друзями класний футбол.

І книжка – учнівська доля,

Й до мами синівська любов.

Ми зичимо всім нашим дітям

Щасливих сонячних днів,

І жити щасливо в державі

Вкраїні своїй дорогій

9 травня 2015 р.
                          "Перемогли, щоб жити в мирі"
                                                 (вечір пам'яті)

                                                                                                            Юний хлопчина, серце гаряче -

Не змiг бiльше просто мовчати.

Коли всi навкруги грабували Країну -

Ти пiшо в за Свободу стояти.

За Свободу дiтей твоїх ще ненародженних.

За Вiльне i Мирне майбутнє.

За спокiй в Країнi. За наше Вiдродження.

Зпинити загарбницькi руки.

Та зима наче пекло. Димлячi барикади.

Вiн лише пам'ятав слово: "Мати".

Юний хлопична, вiн добре засвоїв -

Ворогам прямо дивлячись в очi:

Щоб дiти смiялись, було мирним небо - 

Свiт треба почати мiняти з себе!

Пишаюсь тобою, як пишається Мати!

Я вклоняюсь и тихо молю:Повертайся живим. 

Повертайся, солдате.Я благаю - вертайся живим!

10 квітня 2015 р.

"Хай буде пам'ять незгасима"

                     (день інформації)

 Незабутніми для України і її солдат стали Корсунь-Шевченківська, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернігівська, Одеська, Кримська, Львівсько-Сандомирська, Карпатсько-Ужгородська наступальні операції.

 Це завдяки їм і воїнському подвигу солдат одержали волю Луцьк і Рівне, Херсон та Вінниця, Хмельницький і Чернівці, Львів і Тернопіль, Кіровоград і Сімферополь, Івано-Франківськ та Ужгород.

 З пам’яті поколінь ніколи не зітруться подвиги воїнів армії при визволенні Одеси, Керчі, Севастополя, великих міст і малих сіл України.

 Україно! Велике було нещастя твоє та великі ж і люди твої, діти твої.: Не було для окупантів і тилу на українській землі. У загарбників стріляли партизани в лісах Волині і Карпат, у катакомбах Одеси і Аджимушкая, підпільники у багатьох містах і селах.

                             Був невидимий фронт – фронт нескореного народу.

                    

1 квітня 2015р.
                                   "Прилетіли пташині зграї"
                                                                (бесіда)

Здається зовсім недавно ми з глибоким щемом в душі проводжали останні журавлині ключі, останню зграю гусей, останній табун качок. Сьогодні наступила пора, коли знову, вже в котрий раз, іде велике переселення птахів на батьківщину. На шляху їх чекають перешкоди й біди. Густі тумани сірою стіною встають перед крилатими мандрівниками. В сірій мряці птахи гублять дорогу, з розмаху розбиваються до гострих невидимих скель. Морські бурі ламають їм пір’я, збивають їм крила, відносять далеко від берегів. Раптові холоди сковують води – птахи помирають від холоду і голоду, тисячі їх гинуть від пожадливих хижаків – орлів, соколів, яструбів. Але ніщо не може зупинити густі потоки крилатих мандрівників. Через тумани і всі перешкоди летять вони на батьківщину, до своїх гнізд, несучи на своїх втомлених крилах весну.

8 березня 2015р.
             "Все прекрасне на землі від жінки"
                                (літературно - музичний вечір)
  Свята і грішна,

  Ніжна і жагуча,

 Цнотлива й пристрасна,

 І сильна, і слабка,

 Ви — жінка неповторна і чарівна,

 Ви — жінка, вічно мудра й молода.

 М'яка і владна,

 Віддана і вільна,

 Близька й далека,

 Світла й потайна.

 Ви — жінка, жінка — мама і дружина,

 Безмежне море доброти й тепла.

     

  6 березня 2015 р.

   "Жінка - і100рія у фотографіях"

 (фотовиставка)

Дивна їй влада випала,
Спробуй збагнути тільки,
Поки що, в певних випадках,
Сильна над нами жінка.
Ми ж бо над нею пануємо,
Так від народження, здавна,
Але чомусь ігноруємо
Те, що вона рвівноправна.
В буднях, багатих стресами,
Очі її печальні…
Жінка, якщо по-чесному,
Явище надзвичайне.
Тут зрозуміло кожному
Без філософських суджень,
В Слові читаємо Божому:
«Жінка — то тіло мужа…»
Інколи щось не ладиться,
Болем хтось душу ранить,
Жінка — вона порадниця,
Першою в поміч стане,
Наче голубка-горлиця,
Буде тужити з нами,
Тихо за нас помолиться,
Змиє журбу сльозами.
Все ж таки ми не ангели,
Що там гріха таїти…
Гляне очима спраглими —
Вибачить, наче дітям,
Ще й обдарує ласкою,
Ніжністю незбагненою,
Мудрою і прекрасною
Бачим її щоденно.
Учить вона, виховує,
Не зрозуміло тільки:
Скільки іще приховано

Сили в цієї жінки.

Сергій Рачинець

15 лютого 2015

   «Під знаком                            Купідона»

                   (інформаційна хвилинка)

День святого Валентина, или День всех влюблённых — праздник, который 14 февраля отмечают многие люди по всему миру. Предположительно назван по имени одного из двух мучеников с именем Валентин.
Отмечающие этот праздник дарят любимым и дорогим людям цветы, конфеты, игрушки, воздушные шарики и особые открытки (часто в форме сердечка), со стихами, любовными признаниями или пожеланиями любви — валентинки. 
 
  Согласно Золотой легенде, в те далекие и тёмные времена властный и жестокий римский император Клавдий II пришёл к мысли, что одинокий мужчина, не обременённый женой и семьёй лучше будет сражаться на поле битвы, и запретил мужчинам жениться, а женщинам и девушкам — выходить замуж за любимых мужчин. А святой Валентин был обычным полевым врачом и священником, под покровом ночи освящал брак любящих мужчин и женщин. Вскоре деятельность святого Валентина стала известна властям, его посадили в темницу, приговорив к смертной казни. В заключении святой Валентин познакомился с прекрасной дочерью надзирателя — Юлией. Влюблённый священник перед смертью написал любимой девушке признание в любви — валентинку, где рассказал о своей любви, и подписал его «Твой Валентин». Прочитано оно было уже после того, как его казнили, а сама казнь произошла 14 февраля 269 года. 
Согласно другой легенде римский патриций Валентин, являвшийся тайным христианином, обративший в новую веру также и своих слуг, однажды проводил обряд венчания для двоих из них. По доносу или по стечению обстоятельств все трое были задержаны стражей. Валентин, как лицо принадлежавшее к высшему классу, мог избежать смерти, но не его слуги. Тогда желая ободрить обречённых единоверцев, Валентин пишет им письма в виде красных сердец, означающих христианскую любовь. Послания новобрачным должна была передать слепая девочка, но неожиданно в темницы пришёл сам Валентин, который уговорил стражу отпустить его слуг взамен на его жизнь. Перед выходом на арену смерти, Валентин передал последнее письмо, освящённое верой и добротой, слепой девочке, которая после этого прозрела и стала красавицей. 

29 січня 2015 рік

Грибоедов и его 
    «Горе от ума»

     (виставка однієї книги)

    Успех комедии “Горе от ума”, появившейся накануне восстания декабристов, был чрезвычайно велик. “Грому, шуму, восхищению, любопытству конца нет” —так охарактеризовал сам Грибоедов создавшуюся атмосферу. По словам Пушкина, комедия произвела неописанное действие и поставила Грибоедова наряду с первыми нашими поэтами. При этом современники в полной мере ощущали социально-политическую актуальность комедии, воспринимая ее как злободневное произведение зарождавшейся в России новой литературы.
    Сюжет комедии составил драматический конфликт благородного и свободолюбивого героя с окружающей его реакционной средой. После Отечественной войны 1812 года борьба нового со старым острее всего выражалась в форме именно такого открытого столкновения, какое изображено в “Горе от ума

    Грибоедов запечатлел в “Горе от ума” целую галерею человеческих портретов, которые в совокупности составляют истинный, ничем не приукрашенный отвратительный облик крепостнического общества с его паразитизмом и своекорыстием, чванством и лакейством, мракобесием и нравственным растлением. 

 “Гope от ума”, конечно, остается одним из шедевров карающей социальной сатиры. Но подлинная сатира не бывает односторонней, потому что писатель-сатирик, если он стоит на передовых идейно-художественных позициях, всегда обличает зло и пороки во имя добра и добродетелен, во имя утверждения некоего положительного идеала,.— общественного, политического, морального. Грибоедов в “Горе от ума” не только разоблачил мир крепостников, но и утвердил свой положительный идеал в образе единственного истинного героя пьесы — Чацкого.
    Грибоедов создал типический образ “нового человека” — общественного протестанта и борца — в типических обстоятельствах его исторического времени. Он показал, как планомерно и неудержимо, все более и более обостряясь, нарастает противоречие главного героя, Чацкого, с фамусовским обществом. Это общество предает Чацкого анафеме, которая носит характер политического доноса: Чацкого объявляют во всеуслышание смутьяном, карбонарием, человеком, покушающимся на “законный” государственный и общественный строй. А затем и вовсе голос всеобщей ненависти распространяет гнусную сплетню о безумии Чацкого.
    Грибоедов в своей комедии затронул и разоблачил в духе социально-политических идей декабризма широкий круг совершенно конкретных явлений общественного быта крепостнической России. Злободневный смысл грибоедовской критики сегодня, конечно, не ощущается с такой остротой, с какой он ощущался его современниками. Но в свое время комедия прозвучала именно злободневно. И вопросы дворянского воспитания в “пансионах, школах, лицеях”, и вопрос о “ланкарточных взаимных обучениях”; и дебаты о парламентском строе и реформе судопроизводства, и отдельные эпизоды русской общественной жизни, нашедшие отражение в монологах Чацкого и в репликах гостей Фамусова,— все это имело самое актуальное значение.

22 січня 2015 

«Великий акт злуки»

                                                      

(бесіда)

  

    День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Сьогодні, після двох десятків  років  Незалежності, проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною.  Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.
На полях Першої світової війни відбувалося братання Українських січових стрільців, що воювали у складі війська Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні регіони до проголошення самостійності з метою возз’єднання з Українською Народною Республікою.
21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий ланцюг, відзначивши цю історичну дату.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей фед в ментальності національної політичної еліти.

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 22 січня 1999 року.

23 листопада 2014рік

"Голодна смерть,напевно,найстрашніша"

   

    У цей рік залетіли зозулі,

     Накували знедолений вік.

     Наші ноги розпухлі узули

      В кирзаки-ризаки у той рік.

     У той рік мати рідну дитину

    Клала в яму, копнувши під бік

  Без труни, загорнувши в ряднину

       А на ранок помер чоловік.

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

Сьогодні ми відзначаємо день пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років, який  забрав в інші світи мільйони українців. 24  країни світу визнали цей голодомор  геноцидом проти українського народу. Ця правда повинна об'єднати український народ. Бо тільки єднання навколо правди допомагає народу переживати найстрашніші етапи свого історичного шляху. Не потрібно шукати помсти, бо злочинці лягли у землю, як і їх  жертви. І тепер для них єдиним справедливим суддею є Бог, який праведно воздасть кожному за його вчинками. Ми закликаємо до усвідомлення страшної правди про Голодомор, бо тільки зрозумівши своє минуле, давши йому належну оцінку, ми зможемо краще зрозуміти й свій шлях у майбутньому.

30 вересня 2014рік

«Мій друг і товариш книга»

«Читання – ось найкраще навчання» - стверджує         народна мудрість. 

Не погодитися з цими словами не можна. В цьому переконуєшся щоразу, коли мова заходить про роль  книги в житті людини. Книга – мудрий друг, який не вміючи говорити розказує нам про незвичайні пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ. Нерідко книга прочитана нами в дитинстві, залишається  в пам'яті на все життя.

Ось про це ми розмовляли  з нашою  гостею, сільським головою, Заграничною  Нелею Миколаївною.