1 червня 2015 р.

             "Дітям світу- сонце й мир"

(ранок)

 Дитинство для нас – свято казки,

Бабусині ніжні пісні,

Матусина ніжність і ласка,

І татові очі ясні.

Наука у рідній школі,

Із друзями класний футбол.

І книжка – учнівська доля,

Й до мами синівська любов.

Ми зичимо всім нашим дітям

Щасливих сонячних днів,

І жити щасливо в державі

Вкраїні своїй дорогій

9 травня 2015 р.
                          "Перемогли, щоб жити в мирі"
                                                 (вечір пам'яті)

                                                                                                            Юний хлопчина, серце гаряче -

Не змiг бiльше просто мовчати.

Коли всi навкруги грабували Країну -

Ти пiшо в за Свободу стояти.

За Свободу дiтей твоїх ще ненародженних.

За Вiльне i Мирне майбутнє.

За спокiй в Країнi. За наше Вiдродження.

Зпинити загарбницькi руки.

Та зима наче пекло. Димлячi барикади.

Вiн лише пам'ятав слово: "Мати".

Юний хлопична, вiн добре засвоїв -

Ворогам прямо дивлячись в очi:

Щоб дiти смiялись, було мирним небо - 

Свiт треба почати мiняти з себе!

Пишаюсь тобою, як пишається Мати!

Я вклоняюсь и тихо молю:Повертайся живим. 

Повертайся, солдате.Я благаю - вертайся живим!

10 квітня 2015 р.

"Хай буде пам'ять незгасима"

                     (день інформації)

 Незабутніми для України і її солдат стали Корсунь-Шевченківська, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернігівська, Одеська, Кримська, Львівсько-Сандомирська, Карпатсько-Ужгородська наступальні операції.

 Це завдяки їм і воїнському подвигу солдат одержали волю Луцьк і Рівне, Херсон та Вінниця, Хмельницький і Чернівці, Львів і Тернопіль, Кіровоград і Сімферополь, Івано-Франківськ та Ужгород.

 З пам’яті поколінь ніколи не зітруться подвиги воїнів армії при визволенні Одеси, Керчі, Севастополя, великих міст і малих сіл України.

 Україно! Велике було нещастя твоє та великі ж і люди твої, діти твої.: Не було для окупантів і тилу на українській землі. У загарбників стріляли партизани в лісах Волині і Карпат, у катакомбах Одеси і Аджимушкая, підпільники у багатьох містах і селах.

                             Був невидимий фронт – фронт нескореного народу.

                    

1 квітня 2015р.
                                   "Прилетіли пташині зграї"
                                                                (бесіда)

Здається зовсім недавно ми з глибоким щемом в душі проводжали останні журавлині ключі, останню зграю гусей, останній табун качок. Сьогодні наступила пора, коли знову, вже в котрий раз, іде велике переселення птахів на батьківщину. На шляху їх чекають перешкоди й біди. Густі тумани сірою стіною встають перед крилатими мандрівниками. В сірій мряці птахи гублять дорогу, з розмаху розбиваються до гострих невидимих скель. Морські бурі ламають їм пір’я, збивають їм крила, відносять далеко від берегів. Раптові холоди сковують води – птахи помирають від холоду і голоду, тисячі їх гинуть від пожадливих хижаків – орлів, соколів, яструбів. Але ніщо не може зупинити густі потоки крилатих мандрівників. Через тумани і всі перешкоди летять вони на батьківщину, до своїх гнізд, несучи на своїх втомлених крилах весну.

8 березня 2015р.
             "Все прекрасне на землі від жінки"
                                (літературно - музичний вечір)
  Свята і грішна,

  Ніжна і жагуча,

 Цнотлива й пристрасна,

 І сильна, і слабка,

 Ви — жінка неповторна і чарівна,

 Ви — жінка, вічно мудра й молода.

 М'яка і владна,

 Віддана і вільна,

 Близька й далека,

 Світла й потайна.

 Ви — жінка, жінка — мама і дружина,

 Безмежне море доброти й тепла.

     

  6 березня 2015 р.

   "Жінка - і100рія у фотографіях"

 (фотовиставка)

Дивна їй влада випала,
Спробуй збагнути тільки,
Поки що, в певних випадках,
Сильна над нами жінка.
Ми ж бо над нею пануємо,
Так від народження, здавна,
Але чомусь ігноруємо
Те, що вона рвівноправна.
В буднях, багатих стресами,
Очі її печальні…
Жінка, якщо по-чесному,
Явище надзвичайне.
Тут зрозуміло кожному
Без філософських суджень,
В Слові читаємо Божому:
«Жінка — то тіло мужа…»
Інколи щось не ладиться,
Болем хтось душу ранить,
Жінка — вона порадниця,
Першою в поміч стане,
Наче голубка-горлиця,
Буде тужити з нами,
Тихо за нас помолиться,
Змиє журбу сльозами.
Все ж таки ми не ангели,
Що там гріха таїти…
Гляне очима спраглими —
Вибачить, наче дітям,
Ще й обдарує ласкою,
Ніжністю незбагненою,
Мудрою і прекрасною
Бачим її щоденно.
Учить вона, виховує,
Не зрозуміло тільки:
Скільки іще приховано

Сили в цієї жінки.

Сергій Рачинець