21 серпня 2016

«УКРАЇНО, ВІЛЬНА, СУВЕРЕННА, ТИ В МОЄМУ  СЕРЦІ                                    НАЗАВЖДИ»

                      (літературно- музичний вечір)




  Україно! На порозі третього тисячоліття ти постала самостійною, соборною, демократичною державою… Це – реальний вияв жагучої мрії мільйонів полеглих борців за твою волю упродовж багатьох віків минулого тисячоліття.

 Україно! Ти відродилася із попелу втрат, пороху віків, з предковічної надії та одвічної боротьби свого народу

 Україно! Птахом-феніксом постала ти, звільнившись з колоніальних імперських пут, 25 років, долаючи незгоди, будуєш ти щасливе майбуття, і стоїш тепер, молода і прекрасна перед здивованим світом і дарованою тобі вічністю, свята і невмируща, наша ненько- Україна.

1 червня 2016

«НАПОВНИМО ЦЕЙ СВІТ РАДІСТЮ»

(ранок)

     День захисту дітей.Цей день було проголошено ще в далекому 1949 році на Московській сесії Міжнародної демократичної федерації жінок, а в 1959 році Генеральна Асамблея ООН прийняла декларацію прав дитини. 

 Діти — це цвіт Землі, майбутнє нашої країни і кожного з нас, найдорожчий наш скарб, безмежна радість і щастя. Приходять діти у світ зовсім маленькими і безпомічними, а ви, дорослі, повинні їх виростити, огорнути затишком і теплом, щирою ніжністю, батьківською турботою і великою та святою материнською любов’ю.

9 травня 2016

                     "День пам'яті та надії"

  Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. 

 Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам'ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду. На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам'ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності. Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси - раси господарів, покликаних керувати іншими народами.

Люто ненавиділи слов'янські народи - поляків, білорусів, українців, росіян. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.

  Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку, Тих, хто повернувся і поліг в боях. І вклонімось всі ми низько до землі їм. Квітами устелим їх тернистий шлях.

26 квітня 2016

          "На Чорнобиль журавлі летіли"

                                        (година пам"яті) 

                              

                                     

"...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали..."

  У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний...

Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

Скажи скоріш, що діяти мені,

Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

Мовчиш... А серце жде і прагне слова,

Немов земля обвуглена — тепла

Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,

Бо маками у полі проросла.

О, світе мій, твоя палає врода,

І полум'я шалено гоготить,

Обпалює епохи і народи,

І в мене мисль...

А час іде — не спить.

Не спить і серце, відповіді хоче

За всіх, хто жив, живе і буде жить...

Допоки нам дивитиметься в очі

21 березня 2016

                    Міжнародний день боротьби 

              за ліквідацію расової дискримінації

  

Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації  проводиться за рішенням XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 26 жовтня 1966 року і щорічно відзначається 21 березня. 

  У цей день в 1960 році, поліція відкрила вогонь і вбила 69 людей в ході  мирної демонстрації протесту проти законів режиму апартеїду про обов'язкову паспортизацію африканців в ПАР. 
  Проголошуючи цей День в 1966 році, Генеральна Асамблея ООН закликала міжнародне співтовариство подвоїти зусилля з метою ліквідації всіх форм расової дискримінації. Тим самим підтверджуючи, що расову дискримінацію можна вважати запереченням прав людини, основних свобод і справедливості, і вона є злочином проти людської гідності. Також ООН визнає, що дискримінація — серйозна перешкода до економічного і соціального розвитку, а також до міжнародного співробітництва і миру. 
  Організацією Об'єднаних Націй расова дискримінація рішуче засуджується і будь-яка політика, пов'язана з нею, не тільки неприйнятна, але і несумісна із зобов'язаннями, прийнятими державами-членами організації відповідно до Статуту ООН. 
 ООН знову і знову закликає всі держави дотримуватися Декларації про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, загальну декларацію прав людини і вживати необхідних заходів, у тому числі й законодавчі, в боротьбі з цим злочином проти людства. 

6 березня 2016

                   " Я - сильна і слабка! Я- жінка"
                                               (літ.-муз.вечір)

   

  Слово “мама” росте з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розквітають квіти, як тихо світить веселка і гладить дитину по голові рідна рука. І з букви – крапельки та звуку – сльозинки народиться одного дня на світ святе слово “МАМА”, мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як дар Божий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мати.

 13березня 2016                     

                   « У сім’ї вольній, новій…»

                                            (літературна  хвилинка)

      

      

Мета: поглибити знання читачів про життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка; виховувати  любов до рідної літератури.
Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка; книжкова виставка

     У 40-х роках ХІХ століття, коли з’явився «Кобзар» Тараса Шевченка, ніби виплеканий із дум і народних пісень, наша література розквітла, стала в один ряд з іншими світовими літературами.
Тарас Григорович Шевченко — слава і гордість українського народу (портрет Т. Г. Шевченка).  Важким і тернистим був життєвий шлях Т. Г. Шевченка. Народився він 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в родині селянина-кріпака.
   Поет народився в часи кріпацтва. Кріпацтво — це система правових норм, що встановлювали залежність селянина від феодала і право останнього на селянина-кріпака. Закріпачення селян відбувалося поступово в тісному зв’язку з розвитком великого землеволодіння. Першими кріпаками були в Київській державі «посаджені на землю» холопи. Селяни працювали в поміщицькому маєтку, не одержуючи за це відшкодування. Себе та свою сім’ю вони утримували за рахунок земельної площі, яку поміщик надавав їм у користування (селянські наділи). За неї вони відбували панщину й виконували інші повинності. Кріпаки працювали постійно. Працювали жінки та діти. Щоденне завдання було таким, що його доводилося виконувати два, а то й три дні. Спроби оскаржити дії поміщиків закінчувалися нічим. В імперії діяла заборона кріпакам скаржитися на своїх господарів. Тому «розгляд» позовів нерідко закінчувався звинуваченням самих селян. Кріпак був власністю поміщиків. (Демонстрація ілюстрації «Кріпаків міняють на собак».) Такі сцени із життя українського села на початку ХІХ століття нікого не дивували, були звичайними.
  У таких умовах пройшло гірке дитинство Т. Шевченка в Моринцях та сусідньому селі Кирилівці (демонстрація фотографії Шевченкової хати, села Кирилівки). Моринці й Кирилівка належали багатому поміщику Енгельгардтові. Тисячі кріпаків працювали на нього. Важкий тягар панського гніту несла на собі сім’я Григорія Шевченка. Малий Тарас «бачив пекло», «неволю», «роботу тяжкую». Тарасові було дев’ять років, коли померла його мати. Пригадуєте: «Там матір добрую мою, ще молодую, — у могилу нужда та праця положила». Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер ще погіршало. Тарас потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Наймитував він у дяка й одночасно вчився. Для «заохочення» учитель — дяк нещадно бив своїх учнів різками, перепадало й Тарасові, якого глибоко обурювало знущання дяка-п’яниці над школярами. І от одного разу, заставши дяка дуже п’яним, він різками, якими той бив учнів, висік свого вчителя і втік від нього.
Відчуваючи великий потяг до малювання, Тарас прагне потрапити в науку до дяка-маляра спочатку в Лисинці, а потім у Стеблові й Тарасівці. Але довелося розчаруватися і в цих учителях: вони були такі ж п’яниці. Він повернувся в Кирилівку, де став пастухом.
Бажання навчитися малювати не залишає Шевченка.

У селі Хлипнівці Тарас знайшов маляра, який оцінив його здібності та погодився взяти до себе в науку. Але потрібний був для цього дозвіл пана: Шевченкові йшов п’ятнадцятий рік, а підлітків-кріпаків у цьому віці вже примушували працювати на пана. Панський управитель, до якого звернувся Тарас, про дозвіл і слухати не захотів, а залишив хлопця при дворі. Спочатку Тараса зробили прислужником на панській кухні, а згодом поставили козачком до молодого пана Енгельгардта. Ставши козачком, Шевченко разом з іншими дворовими кріпаками, які обслуговували молодого Енгельгардта, слідом за паном мандрували в Київ і Вільно. Становище лакея-козачка тяжко пригнічувало Тараса. На початку 1831 року пан Енгельгардт переїжджає з Вільно в Петербург. Юний Шевченко прийшов до Петербурга пішки, подолавши разом з іншими кріпаками Енельгардта сотні верст глибоких снігів Прибалтики та російської Півночі. Від суворої зими 1831 року почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професійного художника. У Петербурзі пан вирішив з козачка зробити свого дворового маляра. Він віддав Тараса в науку до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяєва. Нелегко жилося йому в Ширяєва. Майстер годував учнів погано, примушував виконувати різноманітну хатню роботу. Але талановитий юнак одержав можливість пізнати малярну справу. У вільний час Шевченко малював у петербурзькому Літньому саду статуї.
Одного разу за цією роботою застав Тараса його земляк Іван Максимович Сошенко, який тоді вчився в Академії мистецтв. Сошенка глибоко схвилювала доля талановитого кріпака. Він познайомив Шевченка з видатними художниками Брюлловим і Веніціановим, які, пройнявшися щирим почуттям до талановитого юнака, вирішили викупити його із кріпацтва. (Демонструється картина Т. С. Мелехова «Молодий Тарас Шевченко в художника К. П. Брюллова».)
У 1838 році за допомогою культурних діячів Росії та України (митців В. Жуковського, О. Веніціанова, К. Брюллова, І. Сошенка, В. Григоровича та інших) Шевченка було викуплено з кріпацтва. Ставши вільним, Шевченко не гаяв жодного дня. Поезія, малюнок, живопис цілком заполонили його. Він буквально упивався творчістю. За допомогою своїх друзів він вступив до Академії мистецтв, де вчився за кошти Товариства заохочення художників. Наполегливо працював і над своєю освітою.
У 1840 році поет видає збірку творів «Кобзар», а згодом закінчує Петербурзьку Академію мистецтв, здобуває звання вільного художника (1845 р.). Він відразу перебирається на Україну, оселяється в Києві та приймає пропозицію бути художником Археографічної комісії при університеті. Продовжує писати літературні твори: «Кавказ», «Наймичка», вірші «Заповіт», «І мертвим і живим…», готує альбом художніх полотен «Живописна Україна».
  Творча спадщина Шевченка — нова та яскрава сторінка в історії української художньої культури. Шевченко вдавався до притчі, образотворчої метафори, до іносказання. В образній системі його графічної серії «Мальовнича Україна», наприклад, у зіставленні реального й фантастичного в офорті «Казка» (інша назва — «Солдат і Смерть»), у введенні в зображення поширених пояснювальних текстів у «Дарах в Чигирині 1649 року» та в ряді інших засобів відчувається знання традицій та давньої української гравюри.  Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе в різні пори життя, у різних настроях і переживаннях, але неодмінно із глибоким щирим самоаналізом, із психологічною наснаженістю (демонстрація автопортретів Т. Г. Шевченка).
  У 1846 році поет входить до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства, за участь у якій та за революційну поезію був заарештований весною 1847 року й відправлений на заслання із забороною писати та малювати (солдатом в Орську фортецю, а потім в Оренбург у Новопетровську фортецю на березі Аральського моря).

У 1857 році Т. Г. Шевченко повертається із заслання. У 1859 році здійснює третю подорож в Україну. 1860 рік — Шевченкові присвоюється звання академіка — гравера. У цьому році виходить друге видання «Кобзаря». Мріяв Т. Г. Шевченко оселитися десь над Дніпром, жити серед рідного народу. Та не пощастило йому цю мрію здійснити. Узимку 18601861 років стан здоров’я Тараса Григоровича різко погіршився. 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1861 року він помер. Похований був спочатку на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. За його заповітом, прах весною того ж року перевезений в Україну і похований в Каневі на високому березі Дніпра, неподалік від тих місць, де він народився і виріс.Народ свято шанує пам’ять свого великого поета. У багатьох місцях йому встановлено пам’ятники, відкрито музеї, щорічно в Україні відзначаються Шевченківські дні, літературна й образотворча спадщина поета глибоко вивчається вченими.

21 лютого 2016

                    «Имя,знакомое с детства»

                             (биограф.путишествие)

                                       Барто Агния Львовна

                                         (1906 — 1981)

Родилась 4 февраля (17 н.с.) в Москве в семье ветеринарного врача. Получила хорошее домашнее воспитание, которым руководил отец. Училась в гимназии, где и начала писать стихи. Одновременно занималась в хореографическом училище, куда на выпускные зачеты приехал А. Луначарский и, прослушав стихи Барто, посоветовал ей продолжать писать.

В 1925 были опубликованы книжки стихов для детей — "Китайчонок Ван Ли", "Мишка-воришка". Беседа с Маяковским о том, как нужна детям принципиально новая поэзия, какую роль она может сыграть в воспитании будущего гражданина, окончательно определила выбор тематики поэзии Барто. Она регулярно выпускала сборники стихов: "Братишки" (1928), "Мальчик наоборот"(1934), "Игрушки", (1936), "Снегирь" (1939).

В 1937 Барто была делегатом Международного конгресса в защиту культуры, который проходил в Испании. Там она воочию увидела, что такое фашизм (заседания конгресса шли в осажденном пылающем Мадриде), Во время Отечественной войны Барто часто выступала по радио в Москве и Свердловске, писала военные стихи, статьи, очерки. В 1942 была корреспондентом "Комсомольской правды" на Западном фронте.

В послевоенные годы бывала в Болгарии, Исландии, Японии, Англии и других странах.

В 1940 — 1950 вышли новые сборники: "Первоклассница", "Звенигород", "Веселые стихи", "Стихи детям". В эти же годы работала над сценариями детских кинофильмов "Подкидыш", "Слон и веревочка", "Алеша Птицын вырабатывает характер".

В 1958 написала большой цикл сатирических стихов для детей "Лешенька, Лешенька", "Дедушкина внучка" и др.

В 1969 вышла документальная книга "Найти человека", в 1976 —- книга "Записки детского поэта".

Умерла А. Барто в 1981 в Москве.

6 січня 2016
"Різдвяно-новорічні передзвони"
       (хвилинка спілкування)

6 січня православний світ відзначає велике свято - Різдво Христове, день Народження Ісуса Христа.

Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня.

Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 25 грудня за старим Юліанським календарем, що в ХХІ столітті відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за сучасним Григоріанським календарем.

Різдво Христове належить до великих християнських, так званих дванадцятьох свят, які церква визначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього дня народився Син Божий - Ісус Христос, якому люди поклоняються вже не одне тисячоліття. В Україні Різдво називають ще Колядою або Корочуном.

Історична наука вважає, що Різдво запозичено християнами з язических культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса, давногрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня - початок січня, в дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У ІV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня - хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква - 25 грудня за новим стилем.

У Х столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало невід"ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування та щедрування. Коляда - це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають весну.

Першими оповісниками народження Христа у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з"являтися представники чоловічої статі.

27 листопада 2015

"Голодне           лихоліття"

        (мітинг)

Голодомор... Голодомор... Голодомор...

 У суботу 28 листопада 2015 року по всіх містах і селах  нашої Батьківщини  згадають всіх, хто загинув від голоду  . 

 Шановні добродії! Сьогодні  ми зібралися  на мітинг, присвячений жертвам голодомору, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких на родючих землях, між буянням хлібів, між квітучими садами змушували вмирати від голоду.

    І сьогодні ми скажемо – люди, не скам’яніть серця свого, щоб не  стати каменем! Розбудуйте в душах Божий Храм, щоб не повторити    великий гріх!

23серпня 2015

  „Моя Україна - єдина і вільна “

           тематичний вечір

На білому світі є різні країни,
Де ріки,ліси і лани
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини
Усюди є небо і зорі крізь сяють,
І квіти усюди ростуть
Та тільки одну Батьківщину ми маєм-
Її Україною звутью...

23 серпня у нашій бібліотеці пройшов захід  присвячений Дню незалежності, з метою виховання моральних,патріотичних якостей сучасної молоді;
збереження традицій,культурних цінностей;
формування освічених,духовно збагачених представників сучасного українського суспільства