20 лютого 2017рік

             "Небесна  Сотне,ви тепер святі"
                             хвилина слави

                                                                            Ми з тобою одної крові. 

                                                   Ти став рідним мені,солдате

                                                 Я пишаюсь,мій брате тобою. 

                                                    Ти пішов нас усіхзахищати..»

                                                                                                                                                                           (Віта Стронська)                                                                                                                                           

        Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає.

   У житті кожного народу є свої герої. Українська політична нація ще досить молода, і зараз саме той час, коли починають з’являтися наші герої. Ними з упевненісттю можна називати тих українських солдатів, які воюють в зоні АТО.

    Ще два роки тому, коли по телебаченню цілодобово передавали новини з АТО, про смерть та поранення наших бійців, для мене це було таким далеким, незрозумілим. Я ніколи не думала, що це якимось чином може торкнутися нашої  родини. Але  так сталося. Мій брат Євген Кочерба  пішов захищати нашу  Батьківщину!

  Євген народився 10 травня 1992, в селі Веселе. Навчався в Безім’янській школі. Після закінчення школи вчився три роки в Сільськогосподарському  технікумі. Потім працював в селі  Чумаки, Дніпропетровської області, на заводі – робітником, де перебував один рік.        Як тільки забрали служити Євгена до Криму, наша родина відчула той самий страх за рідну людину, котрий відчули сотні  сім’ї  за час існування АТО. Адже окупація Криму- це  було  найстрашніше.

   Під час окупації, всіх перевели до Миколаєва. Тоді за бажанням  українські солдати могли залишитися в Криму, але стати росіянами, тобто зрадити інтереси своєї країні. Як розказує потім Євген, всі вони  поїхали до Миколаєва, ні один із них не посмів навіть і думати про зраду ! Одного разу в нього спитали: «Чому ти не залишився в Росії?», на що він відповів: «Я присягу давав!»… Зараз Євген знаходиться в Широкіно(Донецька область).

   Євген  мріє в майбутньому закінчити Військову академію, стати офіцером! Для нього головне – це щасливі очі батьків, які спостерігають за усмішкою своїх дітей,спокій,мир…

       Деякі люди навіть не усвідомлюють , що насправді відбувається в нашій  країні. Для багатьох ця війна – просто далекий відгук, що не зачіпає звичного перебігу подій їхнього життя. Вони не розуміють, що якби не наші солдати – батьки, брати, сини, то бої точилися б уже в наших містах, на наших вулицях, в наших домівках!

  Я дуже вдячна  всім солдатам за захист від терористів, які ховають Україну, намагаються переконати українців у тому, що насправді їх немає. Ми живі, ми діємо…і ми переможемо! Українці – є, були й будуть! І як твердив геніальний син та патріот нашої матері – України Тарас Шевченко:

Смійся, лютий враже!                                                                              
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люди, наша слава,
Слава України!

   І ті,  хто думає інакше , хто завдає шкоди, руйнації та  болю нашій землі, нашим людям , нашій єдності чи нашій славі – вороги, що будуть відкинуті геть та подолані назавжди! Я вірю в нашу перемогу і прошу лише про одне – щоб наші солдати поверталися додому живими, адже їх так чекають  їхні рідні!

31 грудня 2016рік


            "Зимова  симфонія"


                            свято

   Новий рік - чарівне свято,якого усі ми чекаємо. Віримо у чудеса. Бажаємо усім здійснення заповітних мрій. 
 Сьогодні у нашій бібліотеці святкуємо,приєднуйтесь!

14 жовтня 2016рік

               "Гей, ви, козаченьки"

                                                     історична година

  Кожен в Україні чув про козаків.Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України.

    Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак.
Козак в уявленні українця — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.

22 вересня 2016р.

     "Спогад, мов сповідь, у душу проник"

     

 Відповідно до Указу Президента України 22 вересня вся країна відзначила день партизанської  слави в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, вшановуючи колишніх підпільників і партизанів, усіх, кого з гордістю називають народними месниками.

    Цього дня  захід пройшов в нашій бібліотеці.

    Багатьом  не судилося бачити Велику Перемогу, але пам'ять про них непідвладна часу і нинішнє покоління у вічному боргу перед ними: за їх обірвану юність, за безмежну силу духу і самопожертву, за наше мирне сьогодення.